Дифтерія
Після спалаху кору, наше місто може спіткати ще одна небезпечна інфекційна хвороба — дифтерія, яка загрожує важкими ускладненнями та навіть смертельними наслідками. Єдиний спосіб вберегти себе від цієї недуги — зробити вакцинацію, щоб виробився антитоксичний імунітет. Під час епідемії дифтерії в Україні з 1991 до 1998 року, спричиненої низьким охопленням дітей вакцинацією та відсутністю ревакцинації дорослих, на дифтерію захворіли близько 20 тисяч людей, 696 з них померли з тієї простої причини, що були не вакциновані. За останні роки в Україні реєструвалися поодинокі випадки захворювання на дифтерію: у 2018 році зареєстровано 10 випадків, за 9 місяців 2019 року — 2 випадки, а вже в жовтні 2019 року зареєстрований спалах дифтерії на Закарпатті, де захворіло 15 студентів медичного факультету Ужгородського національного університету.
Значний прошарок не щеплених дітей та дорослих ставить під загрозу епідемічне благополуччя на території міста щодо цієї інфекції. Показники вакцинації дитячого та дорослого населення у місті Енергодар за 9 місяців 2019 року коливаються від 50 до 70% в залежності від вікової групи, що створює ризик виникнення та поширення дифтерійної інфекції серед населення. Для того, щоби територія була захищена, треба щоби охоплення вакцинацією складало не менше ніж 95%. Тобто ми не маємо сьогодні колективного імунітету, колективного захисту від дифтерії.
Специфіка дифтерії в тому, що вакцинацію треба проводити з маленького віку — він народження, і після 16 років — кожні 10 років ревакцинуватися. Єдиний спосіб захиститися від дифтерії і попередити розвиток небезпечних ускладнень — вакцинація. Здійснюють її вакцинами, що містять адсорбований дифтерійний анатоксин (АКДП, АДП, АДП-М, Бустрікс). Щеплення для профілактики дифтерії, правця та кашлюку проводяться за віком: у 2 місяці (перше щеплення), у 4 місяці (друге щеплення), у 6 місяців (третє щеплення) та у 18 місяців (четверте щеплення). Це первинний вакцинальний комплекс — курс профілактичних щеплень, необхідний для створення базового імунітету. Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (АДП-М). Першу планову ревакцинацію дорослих за віком проводять АДП-М у віці 26 років з подальшими ревакцинаціями АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.
У КНП «МЦПМСД» на 28.10.2019 в кабінеті щеплення в наявності 70 доз вакцини АДП-М, протягом тижня планується поставка ще 500 доз АДП-М з КУ «СТМО «Дитинство» м.Запоріжжя, АКДП – є в достатній кількості, лише вакцини для щеплення дітей в 6 років АДП в Центрі немає.
Тож всі, хто не зробив за останні 10 років чергової вакцинації, повинні зараз самостійно звернутися до свого сімейного лікаря, пройти огляд і отримати щеплення. Вакцина — цілком безпечна, всі вакцини мають на собі флаконний термоіндикатор — тобто кожен наочно може переконатися, що не порушений холодовий ланцюг при їх зберіганні. Сама процедура є зовсім безболісною. Хоча у післявакцинальному періоді можливі деякі місцеві і загальні реакції — це незначне почервоніння, набряк у місці ін’єкції, може бути незначне підвищення температури, тому не треба лякатися — це нормальна реакція організму на введення анатоксину. Час формування імунітету — два тижні після вакцинації.
Ще одним засобом профілактики є власна гігієна — треба часто мити руки, протирати предмети, які могла торкатись потенційно хвора людина, часто провітрювати приміщення, особливо якщо там перебуває велика кількість людей. І, звичайно, при перших же симптомах необхідно звернутись до лікарів — чим швидше діагностують дифтерію та почнуть лікування, тим менше шкоди вона завдасть організмові.
Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання, що найчастіше вражає ротоглотку, але нерідко зачіпає гортань, бронхи, шкіру та інші органи. На місці, яке вражає інфекція, відбувається запальний процес з фібринозним нальотом. Збудник дифтерії — грампозитивна палочковидна бактерія Corynebacterium diphtheriae (бактерія Леффлера). Основний фактор патогенності збудника — екзотоксин, який є одним із найсильніших токсинів у природі, поступається лише ботулінічному і правцевому токсинам.
Інкубаційний період хвороби — від 2 до 10 днів. Основний механізм передачі — повітряно-крапельний, рідше може реалізуватися й контактний (наприклад, при дифтерії шкіри). Найчастіше дифтерія поширюється при чханні, кашлі чи диханні, заразитись можна також через посуд, іграшки, канцелярські товари та інші речі, яких торкався хворий чи носій. Джерелом інфекції є хворий або носій.
Спочатку захворювання майже нічим не відрізняється від інших респіраторних захворювань: висока температура, головні болі і, що характерно, попри ураження мигдалин, болі в горлі не є надзвичайно інтенсивні. Паличка, яка попадає на слизові, спочатку викликає павутиноподібний наліт, який згодом стає щільнішим. Також починається набряк шийної підшкірної клітковини, і чим більша інтоксикація — тим більше при пальпації робиться тістоподібна шкіра, і людині стає важко дихати. Якщо не почати вчасно лікування, подальший перебіг може бути таким, що утворюються фібринозні нальоти на дихальних шляхах — на глотці і трахеї. І найважче це переносять маленькі діти, бо плівки повністю закривають дихальний шлях, і дитина починає задихатися. І потім, якщо не лікувати, починається дифтерійна пневмонія. Лікування — тільки в інфекційній лікарні.
Токсин діє на весь організм, вражаються практично всі органи. І що найбільш важливо — ураження органів можуть проявитися через три-чотири місяці, а то й більше. А це — міокардит, менінгіт, енцефаліт, ураження нирок, і це часто призводить до інвалідності та смертності. Бо якщо кір дає смертність один на тисячу, то дифтерія — 50 осіб на тисячу. Лікування інфекції — симптоматичне. Основне — сироватка, якої в Україні немає.
Довідка
Бактеріовиділення у хворого починається з кінця інкубаційного періоду й триває до повної санації ротоглотки, у деяких випадках може формуватися вторинне носійство. Носіями дифтерійної палички можуть бути люди, які не мають симптомів захворювання, але в носоглотці у них живуть, розмножуються і виділяються з кашлем і чханням небезпечні мікроорганізми. Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, що руйнує тканини дихальної системи. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.
Токсин також може потрапити у кров і вразити серце, нирки, наднирники і нервову систему.
Трапляються випадки, коли збудник дифтерії проникає в організм через слизову ока, шкіру, рани або слизові оболонки статевих органів.
Дифтерійний збудник стійкий в навколишньому середовищі — у дифтерійних плівках, на предметах побуту, в трупах зберігається близько двох тижнів, у воді — до трьох тижнів, але майже миттєво гине при кип’ятінні й протягом 2−3-х хвилин під дією звичайних дезінфікуючих засобів.
Пацієнті навіть з підозрою дифтерії одразу ж госпіталізують в інфекційний стаціонар. Основним методом лікування є введення пацієнту антитоксичної протидифтерійної сироватки. Щоправда, перед цим пацієнт проходить тести на чутливість до компонентів препарату. Паралельно з цим медики проводять дезінтоксикаційну терапію, хворому також вводять курс антибактеріальних препаратів, зокрема антибіотиків.
